По-перше, це проблема розуміння дитини як особистості, яка сама постійно опановує житейську премудрість, не завжди «за програмою». Я впевнена, що справжнє навчання завжди суто індивідуальне: воно не буває однаковим у хлопчиків і дівчаток, в учня, який відстає, або, навпаки, дуже добре вчиться. Тому вчителеві слід замислюватися над тим, що означає навчання для кожної конкретної дитини. Спробуйте подивитися на світ очима цієї дитини. Найменше, що ми можемо зробити - це перетворити школу в доброзичливий дім, куди кожен міг би природно внести свій особистісний світ навчання.
Наступним досить серйозним кроком в усвідомленні вчителем себе як особи, що має стати справжнім помічником у становленні учня, є крок до відкритості перед ним. Чи ризикуємо ми бути з вихованцями самими собою? Людьми, які іноді чогось не знають, вагаються, помиляються, шукають? Дитина завжди зрозуміє і пробачить якісь помилки, коли є довіра у стосунках, коли спілкування з педагогом не напружує її, коли немає комунікативних бар'єрів. Таке гуманізоване спілкування несе у собі досить непогані перспективи для налагодження відкритих, довірливих стосунків.
По-друге, педагогу слід замислитися над тим, чи добре він обізнаний з інтересами своїх учнів, чи знає він про те, що цікавить їх саме зараз і що цікавитиме завтра? На мою думку, дізнатися про це зовсім нескладно. Це можна зробити прямо, проте краще створити таку атмосферу довіри й творчості, в якій інтереси проявляться природно.
Одним із основних завдань особистісно-орієнтованого навчання і виховання є розвиток і підтримка дитячої допитливості. Гадаю, це найсерйозніша проблема, якій вчитель має приділити значну частину часу, відведеного на підготовку до уроків. Можливо, слід спрямовувати свою роботу не стільки на сам процес навчання, скільки на створення такої ситуації, в якій дитина просто не могла б не вчитися сама і робила б це із задоволенням. Один із шляхів розв'язання цієї проблеми - створення середовища, що розвиває уяву. Надайте можливість кожній дитині спробувати свої сили у певній діяльності, заглибитися у неї так, щоб вона захопила її, перетворила тимчасовий інтерес у постійний.
Чи вистачить у сучасного педагога мужності і терпіння для того, щоб допомагати зародженню творчих ідей у власних учнів? Чи досить терпіння і людяності, щоб правильно реагувати на вчинки, що дратують, набридають, стійко переносити спротив, а іноді й деякі дивацтва тих, у кого найчастіше виникають творчі думки? Чи зможе він «надати простір» творчій людині? Адже творчі думки на початку свого народження так само безпомічні, як і новонароджена дитина: вони слабкі, беззахисні, вразливі. Будь-яка нова ідея завжди програє перед тією, що вже укорінилася, знайшла визнання. Діти переповнені подібними новими невеличкими творчими ідеями, проте вони «гублять» їх у шкільній рутині.
Є велика різниця між людьми просто розумними та розумними і творчими. Творчі особистості менш передбачувані і більш неспокійні. Чи завжди дорослі, перебуваючи в якості вчителя, дозволяють їм розкритися і проявити свої творчі здібності, не смикаючи, а допомагаючи? Бо ж більшість великих думок виявлялось і заявляло про себе, коли усі навколо стверджували, що вони тривіальні й нецікаві.
Намагайтеся забезпечити учням розвиток у сфері не лише пізнання, а й почуттів. Трагічною помилкою будь-якої системи освіти є те, що в ній визнається в якості основного тільки інтелектуальний розвиток. Адже в будь-якій життєвій ситуації вирішальним є людський фактор, коли почуття породжують ідеї, а ідеї - почуття.
Ми вчимося на помилках. Кожна «розумна» помилка є свідченням про проблему, яку слід розв'язати. Помилка є обов’язковою умовою процесу дослідження, процесу пошуку оригінального рішення.
Для певної частини вчителів і батьків гарний учень - це той, хто правильно відповідає, а не той, хто запитує. Але ж навчання має давати можливість дітям ставити запитання! Запитання не менш важливе, ніж відповідь, адже саме з власних запитань і починається пошук та відкриття знань.
Але найголовніше в будь-якому навчанні - це відкриття дитиною самої себе. І тому, що цей процес творчий, особистісний, емоційний, тільки близька людина може допомогти їй відкрити себе, стати особистістю. А чи такі ми у нашому спілкуванні з дітьми?
Немає коментарів:
Дописати коментар